Музей РВСП

Музей РВСП

PC-12MissileР-12 (індекс 8К63)

Р-12 – балістична ракета середньої дальності, призначалася для нанесення ударів по об’єктах на відстанях до 20 00 км (Європа і Туреччина) у складі наземного стартового комплексу 8П863. Р-12У – модифікований варіант ракети Р-12, в першу чергу для використання в шахтних комплексах 8П763. Перебував на озброєнні РВСН СРСР з 1960 по 1990 роки.

На бойовому чергуванні з 15.05.1960 р., розгорнуто понад 600 ракет, вироблено понад 2300. На базі цієї ракети створена серія космічних носіїв “Космос”. Останні ракети знищені за договором РСМД в 1990 р.

13 серпня 1955 була прийнята Постанова РМ “Про створення та виготовлення ракети Р-12 (8К63)”, а в жовтні 1955 вдалося випустити відкоригований ескізний проект! Це була якісно нова ракета. Для цієї ракети в КБ В.П.Глушко був створений і новий двигун – РД-214.

Два роки пішло на розробку проекту і споруду дослідної серії нової балістичної ракети середньої дальності, що отримала позначення Р-12. Перші вогневі стендові випробування пройшли в НДІ-229 в Загорську в березні 1957 р. Всього до початку льотних випробувань таке стендове відпрацювання пройшли чотири двигуна.

5 травня 1957 першу ракету Р-12 в головному складальному цеху заводу № 586 повантажили у вагон і на початку літа 1957 спеціальний ешелон з новим «виробом» прибув на полігон Капустін Яр.

4 березня 1959 бойовий ракетний комплекс наземного базування з БРСД Р-12 був прийнятий на озброєння і розпочато його серійне виробництво.

Р-12 (8К63) була виконана одноступеневою, з паливними баками несучої конструкції. Вони виготовлялися з алюмінієво-магнієвих сплавів. Верхній бак (окислювача) ділився проміжним днищем. Окислювач витрачався спочатку з нижньої частини бака, що створювало більш сприятливі умови для стабілізації польоту. У польоті баки пального та окислювача наддувалися стисненим азотом, запас якого знаходився в балонах, змонтованих в хвостовому відсіку.

У двигунах ракети вперше у вітчизняній практиці було застосовано так зване довгозбережуване рідке паливо (його компоненти зазвичай називають “висококиплячими”): у Р-12 як пальне був використаний гас ТМ-185, а окислювачем була азотна кислота з добавками АК-27І.

Основні компоненти палива (азотна кислота і гас) запалювалися за допомогою спеціального пускового пального ТГ-02, що було характерно і для американських ракет того часу. Рухова установка ракети складалася з чотирьохкамерного маршового РРД РД-214, розробленого в ОКБ-254 академіка В. Глушко, з тягою на землі 60 т. Вихід двигуна на режим здійснювався без попередньої ступені за принципом так званого гарматного пуску. На ракеті застосовувалася система регулювання уявної швидкості (РКС), що дозволяла у певних межах змінювати тягу двигуна в цілях забезпечення більш точного руху ракети на активній ділянці заданої траєкторії.

Автономна інерційна система управління забезпечувала керування польотом ракети і виведення головної частини в район цілі. При проведенні випробувань були отримані граничні відхилення точки падіння ГЧ від розрахункової по дальності в межах 1100 м, за напрямком – близько 600 м при стрільбі на максимальну дальність в 2000 км. До складу ракети вперше були включені пристрої нормальної та бокової стабілізації центру мас. Прилади системи управління розміщувалися в межбаковому відсіку. Як органи управління використовувалися чотири графітових газоструйних керма. У ракет наземного базування на корпусі хвостового відсіку встановлювалося чотири невеликих аеродинамічних стабілізатора.

Р-12 несла моноблочну головну частину з термоядерним зарядом потужністю 1 Мт. Відділення ГЧ в польоті здійснювалося за допомогою пневматичного штовхача. Ракета призначалася для ураження площинних цілей (площею близько 100 км).